Розвиток емоційної, пізнавальної, комунікативної, вольової та мотиваційної сторін особистості залежить від безумовного прийняття дитини батьками. Тому дорослим важливо проаналізувати свою поведінку, вчинки, слова та способи взаємодії з дитиною і визначити, чи є їх любов безумовною.
Діти здатні любити «просто так», а батькам насамперед слід зрозуміти різницю між умовним (тобто за наявності певних умов) та безумовним прийняттям дитини.
Умовне або неповне прийняття полягає в тому, що батьки прагнуть керувати поведінкою дитини, спираючись на її потребу у схваленні, соціальному визнанні з боку дорослих. Ключовими фразами тоді є: «Я люблю тебе, коли ти... слухаєшься мене, гарно їси, не плачеш», «Якщо не прибираєш іграшки, то ти поганий хлопчик», «Розв`яжи приклад і отримаєш цукерочку, я тебе поцілую», «Не буду тебе більше любити, якщо будеш так робити, говорити...» тощо.
У таких ситуацій виникає небезпека формування в дитини маніпулятивної поведінки, щоб отримати так звану «вторинну вигоду»; зменшення гуманних почуттів та відповідної поведінки, бажання допомогти безкорисно. Дитина засвоює роль«хорошої дівчинки», «відмінниці», «слухняної дочки», намагаючись догодити батькові й матері; часто всупереч власним бажанням доводить їм, що вона своєю
поведінкою заслуговує на любов.
Побоюючись, що за інших умов (іншої поведінки, інших реакцій, інших слів тощо) її перестануть любити, дитина поступово втрачає зв`язок зі своїми почуттями та бажаннями, відмовляється від них, стає залежною від чужих думок та оцінок. Дитина постійно відчуває емоційний дискомфорт – тривогу та невпевненість у тому, що від неї не відмовляться, не покинуть, що її любитимуть. Ця ситуація породжує зниження цінності власного «Я», низький рівень самоповаги та залежність від інших. Варіантами такої поведінки є – улеслива поведінка, запобігання чи покірність, з одного боку, та намагання привернути до себе увагу будь яким можливим способом – істериками, агресією, грубістю – з іншого.
Безумовне або повне прийняття базується на розумінні принципу єдності позитивних та негативних рис характеру дитини, що виявляється у її суперечливій поведінці. При істинному прийнятті увага звертається на позитивні ситуативно особистісні реакції (доброзичливість, допитливість, почуття гумору, самостійність, комунікабельність тощо.). Щодо негативних рис дитини, то вони можуть бути продовженням позитивних. Наприклад, схильна до кривляння чи емоційно відсторонена дитина може менше ображатися, а дитина зі страхами – бути більш чутливою та більше зорієнтованою на дорослого.
Безумовне прийняття виявляється у щирому інтересі до дитини. Це довіра та віра, а також впевненість батьків в можливостях дитини оволодіти своїми емоціями й керувати своєю поведінкою; надання дитині права на свободу та прийняття рішення, на помилку та відповідальність за свій вибір. Процес переживання спільно з дитиною почуття – індикатор безумовності емоційного прийняття. Така поведінка дорослих не означає, що дитина «сідає на голову», а дорослі пасивно підкоряються будь яким її примхам.
Батьки мають приймати почуття, дії, думки, судження дитини, розуміючи причини їх виникнення та потреби конкретної ситуації. Так, мати, не поділяючи почуття сина, може пояснити їх: «Ти гніваєшся й штовхаєшся, коли хтось робить щось не так», але не оцінює його як особистість: «Б`ються лише погані хлопці», «Ти забіяка». Мати може спокійно проаналізувати складну ситуацію: «Ти був такий самотній і ображений, що аж заплакав», але не таврувати: «Ти плаксій» чи забороняти таку форму прояву емоцій: «Ти що, рюмсав? А справжні хлопці (хороші дівчатка) не плачуть».
Можна виражати незадоволення окремими діями дитини, а не дитиною загалом,засуджувати її дії чи поведінку, не засуджуючи почуття дитини, якими б вони не були; розуміти істинні причини поведінки й невиявляти хронічного незадоволення дитиною. Образ ідеальної дитини, яка ніколи не плаче, віддано любить батьків, має сильний характер, виявляє вдячність є причиною того, що
батьки оцінюють прояви індивідуальності як недолік. При цьому взаємодія з
дитиною відбувається на негативному емоційному тлі.
Існує ще несправжнє безумовне прийняття – це механічне прийняття дитини без справжньої зацікавленості, внутрішнього інтересу до її почуттів, вражень, значущих для неї подій. Таке «прийняття» виявляється у вислуховуванні дитини без емоційного відгуку, в емоційній відстороненості від дитини на тлі безконфліктності з боку батьків. Прийняття дитини вербальне (на словах), але не реальне і не всерйоз, в усьому розмаїтті. Типова ситуація: батько, не відриваючись від газети, неемоційно реагує на розповідь дитини одноманітними фразами: «Ой, та ти що, молодець» або, не підіймаючи очей на дитину, заохочує: «Розказуй, я слухаю». Несправжнє безумовне прийняття болісно відчувається дитиною як фальшиве, породжує недовіру до себе та до світу, бажання закритися в собі, приховати свої почуття.
Найнесприятливіше для дитячого розвитку – емоційне неприйняття.Байдужість батьків спричиняє формування у дитини низки особистісних рис: дратівливості, неспроможності наполегливо і зосереджено діяти, лякливості, безпорадності. Спілкування з однолітками та дорослими ускладнюється, стає конфліктним. Дитина може вирости не здатною орієнтуватися в різноманітних стосунках з оточуючими, встановлювати з ними міцні емоційні зв`язки.
Сповідування старих дисциплінарних моделей виховання (жорсткі приписи та субординація, активність старшого та пасивна підпорядкованість дитини, підкорення, слухняність молодшого, однак активність у чітко визначених старшими межах) провокує батьків на виражене емоційне неприйняття дитини, гальмує її загальний психічний розвиток.Дітям необхідний досвід розуміння емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд» і орієнтуватися у власних почуттях та почуттях оточуючих, розуміти поділ емоційних виявів на негативні та позитивні, відмінності між ними й почуттями та вчинками, приходячи до розуміння: немає поганих почуттів – є погані вчинки. Діти збагачують активний словник, використовуючи слова, що означають різні емоції, почуття, настрої.
| 
